Чемпіонат світу з футболу (або Кубок світу з футболу, або Чемпіонат світу ФІФА, офіційна назва — Кубок світу ФІФА, загальноприйняте скорочення — ЧС) — найважливіше міжнародне футбольне змагання. Чемпіонат світу проводиться керуючим органом світового футболу ФІФА і брати в ньому участь можуть чоловічі і жіночі футбольні національні збірні всіх країн-членів ФІФА.

Фінальні турніри чемпіонатів світу проводяться раз на чотири роки, проте разом з регіональними відбірними турнірами чемпіонат світу триває три роки. У відбірному етапі чемпіонату світу 2010 року брали участь 204 команди. У фінальному турнірі, який триває протягом 4 тижнів в заздалегідь визначеній країні-господарі чемпіонату, беруть участь 32 команди (31 переможець відбірного турніру і збірна країни-господаря; до 2002 року включно переможець попереднього розіграшу чемпіонату світу також брав участь у фінальному турнірі без проходження кваліфікації).

Фінали чемпіонату світу з футболу, які проводяться з 1930 року із перервою у 1942 і 1946 роках через Другу світову війну, мають велику глядацьку аудиторію і викликають величезний інтерес на всьому спортивному світі, часом перевершуючи по кількості глядачів інший спортивний турнір — Олімпійські ігри.

Загальна інформація

За всю історію чемпіонатів світу лише сім країн завойовували звання чемпіонів. Найбільша кількість титулів у Бразилії — п'ять разів вони ставали переможцями чемпіонату. Італія здобувала Кубок світу чотири рази, Німеччина — три; Аргентина і Уругвай ставали чемпіонами по два рази, і одного разу чемпіонат вигравали Франція і Англія.

Єдина людина, яка тричі ставала чемпіоном світу як гравець, — Пеле (Маріо Загало і Франц Бекенбауер вигравали чемпіонат і як гравці, і як головні тренери). Ще 20 гравців були двократними чемпіонами (здебільшого бразильці, а також 4 гравці збірної Італії і 1 — збірної Аргентини). Вітторіо Поццо — єдиний головний тренер, який двічі перемагав на ЧС.

Фінальний турнір розіграшу чемпіонату світу-2010 відбудеться з 11 червня по 11 липня у Південно-Африканській Республіці.

Історія

Чемпіонат світу — не найперше футбольне змагання в світовій футбольній історії. Любительський футбол став частиною програми Олімпійських ігор з 1908 року.

У 1909 році в Турині сер Томас Ліптон організував турнір, який пізніше називали «найперший чемпіонат світу». Італійці, німці і швейцарці відправили на цей турнір сильні професійні клуби, однак Англійська федерація футболу у відповідь на пропозицію зробити те ж саме відповіла відмовою. Розуміючи, що без участі родоначальників футболу британців турнір не може вважатися за серйозний, Ліптон запросив для участі в турнірі любительський футбольний клуб з північного сходу Англії під назвою ФК «Вест Окленд» (West Auckland FC). Більшість складу цієї команди складали робітники вугільних шахт, прооте саме «Вест Окленд» виграв турнір за участю професіоналів з континенту. У 1911 році англійці повернулися до Італії захищати титул, і знову виграли турнір, розтрощивши у фіналі «Ювентус» з рахунком 6:1.

Футбольний турнір на Олімпійських іграх, в яких могли брати участь футболісти різних країн, був єдиним офіційним міжнародним змаганням. У 1924 і 1928 роках перемагала команда Уругваю. Широкий розвиток професійного спорту і стрімке зростання розриву між рівнем гри «профі» і аматорів змусили ФІФА замислитись про організацію чемпіонату світу.

На конгресі ФІФА 1926 року Анрі Делоне заявив: «Сьогодні вже неможливо тримати футбол за стінами Олімпійських ігор». Тоді ж виконком ФІФА утворив комісію, до якої увійшли швейцарець Ж. Бонне (голова), австрієць Х. Майлз (секретар), француз А. Делоне, німець Ф. Ліннеман і італієць Д. Ферреті, і доручив їй вивчити можливість організації Кубку світу. Остаточне рішення про світовий чемпіонат прийняв конгрес ФІФА в Амстердамі 28 травня 1928 року. «За» висловилося 25 делегатів, «проти» — 5.

Перший чемпіонат

Завдяки перемогам на двох Олімпійських іграх, що передували першому ЧС, Уругвай став місцем проведення першого офіційного чемпіонату світу під егідою ФІФА. Серед інших претендентів на проведення першого ЧС були Італія, Іспанія, Швеція та Нідерланди.

Проте вибір Уругваю як арена турніру зіграв з організаторами злий жарт: подорож до Уругваю з Європи була надто тривалою і дорогою, і ще за 2 місяці до початку турніру жодна європейська федерація не планувала відправляти свою команду на чемпіонат. Утім, грандіозними зусиллями Ріме вдалося схилити до участі в турнірі 4 європейських команди: збірні Франції, Бельгії, Румунії і Югославії. В цілому в турнірі взяли участь всього 13 команд — сім з Південної Америки, чотири з Європи і дві з Північної Америки. Це найменша кількість учасників чемпіонату світу в його історії (стільки ж було у фінальному турнірі чемпіонату світу 1950 року) і єдиний раз в історії розіграшів, коли не проводився відбірний турнір.

13 команд були розділені на 4 групи. Переможці груп виходили до півфіналу. Новий стадіон «Сентенаріо» був зданий в експлуатацію лише на шостий день турніру. До цього на матчах збиралося 800—1000 глядачів.

Перші матчі в історії чемпіонатів світу були одночасно виграні Францією і США, які перемогли Мексику з рахунком 4:1 і Бельгію 3:0 відповідно. Перший гол в історії чемпіонатів світу провів француз Люсьен Лоран, перший хет-трик зробив американець Берт Патено в матчі проти Парагваю (США перемогли 3:0).

У фіналі турніру зустрілися дві південноамериканські команди: у присутності 93 тисяч глядачів на стадіоні «Сентенаріо» в Монтевідео збірна Уругваю стала першим чемпіоном світу, здолавши Аргентину з рахунком 4:2.

Розвиток

Основними проблемами, з якими стикалися організатори при проведенні перших чемпіонатів світу, були висока вартість проїзду до місця проведення фінального турніру для команд з інших континентів і війна: чемпіонати світу 1942 і 1946 років були скасовані через Другу світову війну.

Родоначальники футболу з Британських островів ігнорували перші три чемпіонати світу. Вперше британці взяли участь в чемпіонаті світу лише у 1950 році, після досягнення угоди з ФІФА про свій особливий статус.

У фінальних турнірах чемпіонатів з 1934 по 1978 роки брали участь 16 команд (окрім окремих випадків, коли деякі команди відмовлялися від участі в турнірі вже по завершенню кваліфікації). Більшість учасників потрапляли у фінал з Європи і Південної Америки; до них приєднувались кращі команди Африки, Азії та Океанії. Зазвичай ці команди ставали постачальниками очок для європейців і південноамериканців, хоча були і винятки — наприклад, команда КНДР в 1966 році, яка дійшла до чвертьфіналу.

У 1982 році склад учасників фінального турніру був розширений до 24 команд, а в 1998 — до 32. Додаткові місця в основному діставалися представникам Африки, Азії і Північної Америки. На останніх турнірах команди з цих регіонів, що раніше вважалися нефутбольними, почали домагатися все більших успіхів, наприклад Камерун у 1990 році, Південна Корея, Сенегал і США на чемпіонаті 2002 року. Чемпіонати світу стали дійсно змаганням команд зі всього світу — 197 команд взяли участь у відбірних змаганнях до чемпіонату світу 2006 року, 204 — у відборі до чемпіонату світу 2010, і список фаворитів чемпіонату не обмежується більше командами тільки з Європи і Південної Америки.

Відбірний турнір

Відбірні, або кваліфікаційні, змагання проводяться для того, щоб зменшити кількість учасників і відібрати сильніших для участі у фінальному турнірі. Єдиний ЧС, перед яким не проводилося кваліфікаційних змагань, — найперший чемпіонат 1930 року. Відбірні змагання проводяться за зональним принципом відповідно до представництва в регіональних федераціях ФІФА: азіатською (АФК), африканською (КАФ), європейською (УЄФА), північноамериканською (КОНКАКАФ), південноамериканською (КОНМЕБОЛ) і Океанії (ОФК). Перед черговим турніром ФІФА визначає число місць у фінальному турнірі, що їх отримує кожний регіон. Наприклад, переможець відбірної зони Океанії відстоював своє право участі у фінальному турнірі ЧС-2006 у двох матчах з командою, яка посіла п'яте місце в турнірі країн Південної Америки.

Починаючи з 1938 року країна-організатор турніру автоматично отримує місце у фіналі. Крім того, до 2002 року включно переможець попереднього чемпіонату світу також отримував місце у фіналі без попереднього відбору. Під час визначення регламенту ЧС-2006 це правило було скасоване, і чемпіон світу—2002 Бразилія брала участь у відбірному турнірі на загальних підставах.

Фінальний турнір

16 країн приймали у себе фінальний турнір чемпіонату світу. П'ять з них — двічі: Італія, Франція, Німеччина, Мексика і Бразилія (враховуючи ЧС-2014). Лише одного разу, у 2002 році, Кубок світу відбувався на території двох країн — Японії і Південної Кореї. Команди обох країн-організаторів чемпіонату були звільнені від участі у відбірному турнірі.

Кубок

На чемпіонатах світу з 1930 по 1970 рік переможцеві вручався Кубок Жюля Ріме (спочатку його називали просто Кубок Світу або Coupe du Monde; він отримав ім'я президента ФІФА, який організував перший чемпіонат світу в 1930 році). Золотий кубок зображав грецьку богиню перемоги Ніку. Висота його була близько 30 см., вага 1,8 кг (разом з цоколем з онікса - близько 3,8 кг). Було заздалегідь обумовлено, що збірна, яка виграє чемпіонат світу 3 рази, отримає цей кубок назавжди. Третьої перемоги першими домоглися бразильці в 1970 році, і Кубок Жюля Ріме відправився до офісу Федерації футболу Бразилії.

Приз часто ставав об'єктом полювання зловмисників. Так, перше викрадення "Золотої богині" сталося 19 березня 1966 року в Лондоні. Золотий кубок був виставлений на загальний огляд в одному із залів Вестмінстерського палацу, де відбувалася міжнародна філателічна виставка. За тиждень Кубок відшукав собака на ім’я Pickles, якого зацікавив згорток під лавровим кущем в саду свого господаря. У 1983 році кубок був викрадений з будівлі Бразильської федерації футболу в Ріо-де-Жанейро двома озброєними грабіжниками. Його пошуки досі залишаються марними.

Починати з 1974 року переможцеві вручається новий кубок, який зветься Приз кубка світу ФІФА. Він виготовлений з чистого золота и має вагу 4,97 кг, висоту 36 см. Переможці отримують у власність точну, але швидше за все, позолочену копію кубку. Цей кубок ніколи не буде переданий на довічне зберігання. Аргентина, Німеччина, Бразилія та Італія вже вигравали новий кубок по два рази. Цей приз не буде замінений до того часу, допоки дощечка з іменами переможців чемпіонатів світу на ньому не буде заповнена. Це станеться не раніше 2038 року (якщо кубок не почнуть розігрувати частіше).

Рекорди

Найкрупніша перемога: Угорщина — Південна Корея 9:0, 1954; Югославія — Заїр 9:0, 1974; Угорщина — Сальвадор 10:1, 1982

Найшвидший гол: Хакан Шукюр, 11 секунд, Туреччина — Південна Корея 3:2, 2002

Гравці, які брали участь у ЧС найбільше: Антоніо Карбахал (Мексика, 1950—1966) і Лотар Маттеус (Німеччина, 1982—1998), 5

Найбільша кількість ігор на ЧС: Лотар Маттеус, 25

Кращий бомбардир: Роналдо (Бразилія 1998—2006), 15

Найбільша кількість голів в одному турнірі: Жюст Фонтен (Франція), 13, 1958

Найбільша кількість голів в одному матчі: Олег Саленко (Росія), 5, Росія — Камерун 6:1, 1994

Найстарший гравець: Роже Мілла (Камерун), 42 роки і 39 днів

Гравець, який найбільше разів ставав чемпіоном світу: Пеле (Бразилія), 3-разовий чемпіон світу (1958,1962,1970)

Найбільша колекція золотих медалей ЧС: Маріо Загалло (Бразилія), як гравець (1958, 1962), головний тренер (1970) і другий тренер (1994)

Повний комплект медалей (золото-срібло-бронза) у трьох гравців збірної Німеччини: Беккенбауера, Хеттгеса, Оверата.